Вивчаємо китайську: культура, розділ 5

Діалог розділу 5 присвячений національностям і мовам. Тож подивимося, як китайці називають свою країну, як утворюються назви країн китайською і навіщо потрібна ввічлива форма 您 nín.

1. Різні слова на позначення Китаю

Українська має лише одне слово — «Китай». Китайська — кілька, і кожне має свій відтінок.

Трапляються також:

  • 中华 Zhōnghuá, «серединна пишнота». Ця назва більш книжна й урочиста; вона входить до офіційної назви Китайської Народної Республіки: 中华人民共和国 Zhōnghuá Rénmín Gònghéguó.
  • 华 huá, його часто вживають щодо етнічних китайців за кордоном (华人 huárén) або щодо китайської культури загалом.

Звичайне слово для «країни» — це 国家 guójiā, що складається з 国 guó (країна, держава) і 家 jiā (родина, дім) ⟶ дослівно «держава-родина». Це не випадковість: країну уявляють як продовження родини. Їй винні таку саму вірність.

Цей зв’язок між нацією й родиною пояснює прихильність багатьох китайців до своєї країни. Він пояснює й питання, яке рано чи пізно чує в Китаї кожен виходець із Заходу:

У цьому питанні змішані цікавість і гордість, і ставлять його раз у раз. Західного європейця воно бентежить: важко уявити, щоб у Парижі хтось підійшов до китайського туриста й запитав, чи подобається йому Франція. Українцеві таке питання, мабуть, ближче: іноземців і в Україні охоче питають «Як вам Україна?». Але в Китаї воно звучить постійно, і цей жест цілком природний. Вас приймають у велику родину й сподіваються, що вам у ній добре.

2. Різні назви китайської мови

Мова теж має кілька назв, і різниця між ними — не лише справа слововживання: вона розповідає мовну історію країни.

Цей термін має історичну вагу. Упродовж тисячоліть Китай був країною великого мовного розмаїття: від регіону до регіону говорили, та й досі говорять, взаємно незрозумілими мовами (кантонська, у, мінь, хакка…). Але всі вони мали спільну писемну мову — 文言 wényán, класичну китайську мову.

Веньянь 文言 був суто писемним: адміністрація, література, філософія, офіційні зносини. Учений із Кантона (Гуанчжоу) і вчений із Пекіна не розуміли один одного в розмові, але без труднощів листувалися. Саме ця спільна писемна мова впродовж століть підтримувала культурну єдність Китаю. Я завжди вважаю корисним про це нагадати: там, де Європа розпалася на національні мови, Китай утримався завдяки письму.

中文 тож означає мову усього Китаю — ту, що стоїть понад відмінностями усного мовлення. Сьогодні це слово означає китайську мову загалом, писемну й усну.

Трапляються також інші назви:

  • 普通话 Pǔtōnghuà, «спільна мова», тобто стандартна мандаринська китайська мова. Це мова школи й медіа, яку поширювали у XX столітті, щоб уніфікувати усне спілкування.
  • 汉字 Hànzì, «ієрогліфи ханьців», тобто китайські ієрогліфи.

3. Як утворюються назви країн китайською?

Назви країн — це фонетичні транскрипції. Добирають ієрогліфи, вимова яких близька до оригінальної назви, а потім назву скорочують, часто залишаючи лише перший ієрогліф, до якого додають 国 guó (країна).

Не всі назви країн утворюються за цим зразком. Японію називають 日本 Rìběn («походження сонця») — ця назва передає значення, а не звучання. Іспанію називають 西班牙 Xībānyá — це повна транскрипція: її не скорочують і не додають 国.

Щоб назвати національність, після назви країни додають 人 rén (людина):
中国人 китаєць, 法国人 француз, 美国人 американець.

4. Уживання 您 nín

У діалозі Бай Сюе вживає 您 nín у зверненні до вчителя Лі: 您是中国人吗？: «Ви китаєць?»

您 — шаноблива форма займенника 你 nǐ. Цей займенник вживають, щоб виявити повагу:

  • до літніх людей;
  • до старших за статусом: учителя, начальника;
  • в офіційних ситуаціях: на офіційній зустрічі, у торгівлі, в обслуговуванні;
  • до незнайомої людини — з ввічливості.

Погляньте на ієрогліф: 您 — це 你 («ти»), поставлене над 心 («серце»). «Ти», звернене від серця. Китайська мова сповнена таких образів.