Вивчаємо китайську: граматика розділу 3

У цьому розділі ми розглянемо дієслово-зв’язку «бути» 是, питальні слова 什么 і 谁, означальну частку 的, будову китайських імен і різницю між 学生 і 同学.

Дієслово-зв’язка 是

Дієслово 是 shì вживається не так, як українське «бути»: в українській мові в теперішньому часі «бути» зазвичай пропускають («Я учень», «Лі Мін — учитель»), а китайська між двома іменниками його вимагає. Тому типова помилка україномовного учня — забути цю зв’язку між двома іменниками.

Пам’ятаєте прикметникові дієслова з розділів 1 і 2?

Це 好 hǎo «бути добрим», 客气 kèqi «бути ввічливим» і 高兴 gāoxìng «бути радим, щасливим». У цьому розділі додається ще одне: 老 lǎo «бути старим».

Два правила про ці дієслова, які треба запам’ятати:
1. у стверджувальному реченні вони мають порівняльне значення. Приклад: 他老， «Він старий, тоді як…». Щоб прибрати порівняння, додають прислівник 很 hěn: 他很老。 «Він (дуже) старий».
2. прикметникові дієслова вже містять у собі значення «бути». Тому ніколи не ставлять 是 shì перед прикметниковим дієсловом.

Отже, таке речення неправильне: 他是老。
Проте це одна з найстійкіших помилок західних учнів: я досі виправляю її в учнів третього року навчання. Україномовному учневі тут легше: ми й так кажемо «Він старий», без «є».

是 вживається, отже, лише з іменниками:
他是老师。 Tā shì lǎoshī. Він учитель.
他是谁？ Tā shì shéi? Хто він?
她是我的同学。 Tā shì wǒ de tóngxué. Вона моя однокласниця.

Спеціальне питання: 什么 і 谁

У попередньому розділі ми розглянули загальне питання, тобто питання, на яке відповідають «так» або «ні». Його утворюють, ставлячи 吗 ma в кінці речення.
Приклад: 你是老师吗？ Nǐ shì lǎoshī ma? Ти вчитель?

Спеціальне питання — це питання, на яке не можна відповісти ні «так», ні «ні»: воно вимагає інформації. У ньому вживають питальні слова.

Ось два питальні слова цього розділу:

什么 shénme означає «що», «який». Воно стосується предметів або понять.
谁 shéi означає «хто». Воно стосується людей.

Що треба запам’ятати про спеціальні питання: жодної інверсії підмета, а питальне слово стоїть точно на тому місці, де у відповіді стоїть потрібне слово. Це набагато зручніше, ніж в українській, де питальне слово зазвичай виноситься на початок речення: «Хто він?», «Як тебе звати?». Утім, у розмовній мові можна почути й «А він хто?» — саме з китайським порядком слів.

他是谁？ Tā shì shéi? Хто він?
他是李老师。 Tā shì Lǐ lǎoshī. Він учитель Лі.

你叫什么名字？ Nǐ jiào shénme míngzi? Як тебе звати?
我叫月月。 Wǒ jiào Yuèyue. Мене звати Юеюе.

Особові займенники 他 і 她

У китайській мові «він» і «вона» звучать однаково: tā. Зате пишуться вони двома різними ієрогліфами:

他 tā: він (чоловічий рід)
她 tā: вона (жіночий рід)

Це розрізнення на письмі з’явилося в історії китайської мови недавно: на початку XX століття, під впливом європейських мов. В усному мовленні лише контекст дає змогу зрозуміти, про кого йдеться. Спочатку це збиває з пантелику, а потім про це вже не думаєш.

Особові займенники, які ми вже вивчили:
我 wǒ: я
你 nǐ: ти
他 tā: він
她 tā: вона
我们 wǒmen: ми
你们 nǐmen: ви
他们 tāmen: вони (чоловічий рід або змішана група)
她们 tāmen: вони (жіночий рід)

Означальна частка 的

的 de — означальна частка. Вона пов’язує означення (додаткову інформацію) з означуваним словом (тим, про що йдеться):

Приклад: 老师的名字 lǎoshī de míngzi: ім’я вчителя. Ідеться про ім’я 名字, але не про будь-яке. Означення уточнює, про яке саме: про ім’я вчителя, а не когось іншого.

Її часто називають «присвійною» часткою. Це спрощення: належність — лише окремий випадок означення. До того ж означенням може бути не лише окреме слово, а й ціле речення, яке українською здебільшого передають означальним підрядним реченням.

Наприклад: 叫月月的学生: учень (учні), якого (яких) звати Юеюе.

Зверніть увагу: порядок слів тут протилежний звичному українському («ім’я вчителя»); китайський порядок мають хіба що присвійні прикметники: «вчителеве ім’я», «мамина книжка». Це вирішально, щоб розрізняти схожі групи слів:
老师的学生 lǎoshī de xuéshēng: учні вчителя
学生的老师 xuéshēng de lǎoshī: учитель учнів

Так само це працює з особовими займенниками — утворюються присвійні займенники:
我的: мій, моя, моє, мої
你的: твій, твоя, твоє, твої
他的: його
她的: її

Наприклад:
我的老师 wǒ de lǎoshī: мій учитель
她的同学 tā de tóngxué: її однокласниця

Означуване слово може зникнути, якщо воно мається на увазі або невідоме. Тоді присвійний займенник уживається самостійно, без іменника:
我的: мій, моя, моє, мої (без іменника)
李老师的 Lǐ lǎoshī de: той (та, те), що належить учителеві Лі

Як будуються китайські імена

У китайській мові прізвище (姓 xìng) завжди стоїть перед ім’ям (名字 míngzi). Це протилежно до звичного українського порядку («Іван Коваленко»). Щоправда, в офіційних документах і шкільних списках українською часто пишуть спочатку прізвище («Коваленко Іван»), що трохи наближає нас до китайської логіки.

Приклад: 李明 Lǐ Míng, де 李 — прізвище, а 明 — ім’я.

Прізвища складаються з одного ієрогліфа, за рідкісними винятками, коли їх два. Імена мають один або два ієрогліфи.

Щоб чемно звернутися до когось, уживають прізвище, а після нього — звертання:
李老师 Lǐ lǎoshī: учитель Лі
王先生 Wáng xiānsheng: пан Ван

Різниця між 学生 і 同学

学生 xuéshēng означає «учень, студент». Це загальне слово для того, хто навчається.
Приклад: 他是学生。 Tā shì xuéshēng. Він студент.

同学 tóngxué означає «однокласник». Дослівно 同 «той самий» і 学 «навчатися» ⟶ ті, хто навчається разом. Отже, це слово передбачає зв’язок між людьми.
Приклад: 她是我的同学。 Tā shì wǒ de tóngxué. Вона моя однокласниця.

Інакше кажучи, 学生 називає статус, 同学 — стосунок. Учитель уживає 同学 у звертанні до своїх учнів, часто в множині: 同学们 tóngxuémen.

同学 також уживається як звертання, нарівні з «учитель», «пан» чи «пані»: 李同学 «учень Лі».

У цьому значенні його легко впізнати, бо перед ним тоді стоїть прізвище.