Вивчаємо китайську: культура, розділ 10

Текст цього розділу розповідає про будні іноземного студента Пекінського університету (北京大学 Běijīng Dàxué). Це нагода подивитися, як працює школа в Китаї, на якому уявленні про навчання вона ґрунтується і що відбувається між учителем та його учнями.

1. Шкільне життя в Китаї

Система освіти складається з трьох великих етапів: початкова школа (小学 xiǎoxué, шість років), молодша середня школа (初中 chūzhōng, три роки) і старша середня школа (高中 gāozhōng, три роки). Обов’язкове навчання триває дев’ять років — від початкової до молодшої середньої школи.

Шкільний день тут довгий. Китайський учень часто приходить до школи між 7:00 і 7:30. Заняття (上课 shàngkè) починаються близько 8:00 і закінчуються (下课 xiàkè) близько 16:30 або 17:00. У багатьох навчальних закладах до цього додаються вечірні заняття під наглядом учителів, у старшій середній школі — іноді до 21:00.

Обідня перерва (中午 zhōngwǔ) натомість щедра — часто дві години. Учні обідають у їдальні, а потім сплять удень (午休 wǔxiū), і ця звичка міцно вкоренилася в Китаї. Деякі школи забезпечують учнів розкладачками. Коли вперше бачиш, як увесь клас спить, поклавши голови на парти, думаєш, що сталося щось надзвичайне.

Ранкова колективна гімнастика (早操 zǎocāo) — ритуал у більшості шкіл: усі учні збираються на шкільному подвір’ї й синхронно виконують вправи під музику з гучномовців.

2. Китайське уявлення про навчання

У тексті викладач каже студентові 今天要好好学习 jīntiān yào hǎohāo xuéxí «сьогодні треба добре вчитися» і 学中文，要多说，多写 xué zhōngwén, yào duō shuō, duō xiě «щоб вивчити китайську, треба багато говорити й багато писати». Ці два речення підсумовують цілий погляд на навчання.

В основі китайської освіти лежить глибоке переконання, що талант — це ще не все: до успіху ведуть зусилля й повторення. Ця ідея походить із конфуціанської думки. Конфуцій (孔子 Kǒngzǐ) вважав, що кожна людина може вдосконалитися завдяки навчанню (学习 xuéxí), хоч би яким було її походження.

Усе це підсумовує прислів’я:

Звідси — рясні домашні завдання, повага до запам’ятовування, повторення, яке вважають не тяжкою повинністю, а звичайним шляхом до вміння. Ієрогліф 习 xí «практикуватися», який ми вивчаємо в цьому розділі, говорить саме про це: у давній формі він зображує пташеня, яке б’є крилами, щоб навчитися літати.

Ця модель може здатися суворою. Але вона ж виховує учнів, які не бояться довгої праці.

3. Стосунки між учителем і учнем

Учитель (老师 lǎoshī) посідає дуже шановане місце. Це слово позначає не лише професію: це шанобливе звертання, яке вживають і щодо людини, яку вважають провідником або майстром своєї справи. Ми бачили це ще в розділі 3: учителя називають на прізвище, після якого ставлять 老师, наприклад 李老师 Lǐ lǎoshī.

Ця повага має давнє коріння. Конфуціанська традиція ставить учителя дуже високо, майже нарівні з батьком, як каже відомий вислів:

На практиці це означає клас, дуже не схожий на західний. Учні встають, коли заходить учитель. Вони слухають, не перебиваючи. Відкрито суперечити вчителеві вважалося б неповагою, хоча молоді покоління дещо це розхитують. Українському читачеві дещо з цього знайоме: у наших школах теж традиційно встають, коли до класу заходить учитель.

Зі свого боку, учитель не обмежується передаванням знань: він почувається відповідальним за поведінку своїх учнів. Тож те, що в тексті викладач дорікає студентові за вчорашню відсутність (老师说我昨天没有来上课 lǎoshī shuō wǒ zuótiān méiyǒu lái shàngkè), цілком природно. Він поводиться як батько чи мати, що кличе до порядку.

4. Регіональна нерівність в освіті

Китай величезний, і умови навчання надзвичайно різняться. У великих містах — Пекіні (北京 Běijīng), Шанхаї (上海 Shànghǎi), Гуанчжоу (广州 Guǎngzhōu) — школи добре обладнані, учителі добре підготовлені, цифрові ресурси доступні.

У сільській місцевості на заході й у центрі країни становище зовсім інше. Далекі школи, скромна інфраструктура, менше вчителів. Деякі діти щоранку долають пішки кілька кілометрів, щоб дійти до школи (上学 shàngxué).

Уряд ужив заходів, щоб скоротити цей розрив: безоплатне обов’язкове навчання, інвестиції в сільські школи. Розрив зберігається, і в китайському суспільстві його відкрито обговорюють. Це добре нагадування: говорити про «китайську школу» в однині не дуже має сенс.